- Пікові переживання та екзистенція
- Створення меж у часовій перспективі
- Впорядкування просторово-часового континууму – шлях до екзистенції
- Висновки
Пізнання меж свого «Я», своєї власної особистості та наближення людини до стану пізнання екзистенції є тривалим та багатогранним процесом. Питання психологічних меж власного «Я» та оточуючого світу давнє та має багато різних варіантів відповідей. По суті, питання автономії, відповідальності, сфери впливу, джерела природи людських вчинків так чи інакше стосуються меж особистості. Ми визначаємо психологічно зрілі межі, коли людина спроможна до сепарації себе від оточуючого світу, або ж про психологічно незрілі межі особистості, коли така сепарація не відбувається і людина знаходиться в постійному потоці стосунків зі світом, «розчиняється в ньому». І тут постає парадокс. Якщо ми говоримо, що пізнання екзистенції є розчиненням у бутті, то чи не може бути так, що осягнення оточуючого світу повинно передбачати повне розмиття меж особистості? Ні, справа постає інакше. І зараз ми подивимось чому саме.
Пікові переживання та екзистенція
Мною отримані такі відповіді за результатами узагальнення наукових досліджень та проведеного власного дослідження пікових переживань особистості (К.Милашенко, 2021). Пікові переживання відбивають найбільш глибинні та найважливіші сфери людського буття. Саме через аналіз пікових переживань ми підходимо до розуміння цікавого та незвичного феномену психологічних меж особистості, їх сутності та специфіки формування.
Створення меж у часовій перспективі
За підсумками кластерного аналізу самоописів досліджуваних ми визначили спільну тенденцію, яка утор вена такими групами семантичних конструктів «розумний розподіл часу», «відстоювання своїх меж, простору особистісного буття», «прийняття свого тіла як ресурс існування особистості», «почуття надзвичайного підвищення темпу життя», «почуття втрати «смаку» життя», «необхідність зупинитися в житті, відчути себе в певний момент часу», «пікові переживання від явищ природи».
Зміст цієї тенденції поєднує, по суті, два вагомих аспекти пікових переживань особистості в процесі осягнення стану екзистенції.
Зміст першого аспекту стосується відстоювання оптимальної часової перспективи особистості у процесі осягнення екзистенції та пікових переживань, пов’язаних із цим. Ці конструкти демонструють відсутність можливості особистості доцільно організувати час свого життя, неспроможність перебувати у ситуації «тут і тепер», переживання пікових емоцій від надзвичайно високого темпу життя, необхідності «зупинити життя», неможливості перебувати в швидкому його темпі та русі. Такі пікові переживання засвідчують часову дезорієнтацію особистості як проблемне поле в процесі самоактуалізації, а саме складання чіткої часової перспективи свого життя та можливість жити теперішнім, орієнтуватися на сьогодення, перебувати та усвідомлювати себе в ситуації «тут і тепер» є одночасно і задачами і проявами самоактуалізації особистості.
Впорядкування просторово-часового континууму – шлях до екзистенції
Другий аспект пікових переживань в межах даної закономірності стосується необхідності впорядкування психологічно-просторового континууму життя особистості і передбачає переживання від неможливості вибудувати свої межі, окреслити зону відповідальності та свободи у житті, прийняти своє тіло як обмежений фізичними рамками феномен, що, однак, має необмежені системні зв’язки з оточуючим світом. При цьому, межі особистої задають змістовне наповнення її самоактуалізації, окреслюючи зони відповідальності та можливостей. Отримання насолоди природними явищами у даному випадку виступає, імовірно, як доведення вагомості другого змістовного аспекту закономірності, адже розгляд оточуючого середовища (що виступає як «не-Я», те, що виходить за межі мого «Я», але є важливим) як ресурсу виникнення пікових переживань дозволяє людині бути більш ефективною в своїй самоактуалізації і пізнанні екзистенції. Пікові переживання, що виникають в межах предметного поля даного питання, відображають вагомий аспект самоактуалізації особистості – побудову її часової перспективи та усвідомлення, конструювання та зміну просторових і психологічних меж її буття, що є неодмінним аспектом перебування в екзистенції. Адже усвідомлення себе в екзистенції являє собою чітке усвідомлення себе в певній часовій та просторовій (просторово-психологічній, екопсихологічній) перспективі. Дана закономірність найбільш повно демонструє основні постулати системного та екопсихологічного підходу в психології стосовно самоактуалізації особистості, де людина повинна вибудувати своє персональне життя як певну систему, що відкрита, пов’язана з іншим світом, займає певний психологічний і фізичний простір для реалізації своїх потенційних можливостей (К.В. Седих http://theunj.org/index.php/2227-6246/article/view/158371).
Висновки.
Отже пізнання, утворення та відстоювання власних меж особистості – важливий аспект осягнення нею стану екзистенції та свого «Я». При цьому, таким межам я завжди приділяю необхідну увагу у своїх сесіях та консультаціях. Відпрацьовуючи межі особистості клієнта, ми разом із ним знаходимо всі можливі та необхідні шляхи доведення можливості особистості самостійно жити та насолоджуватись життям на основі сепарації від простору, виявлення себе як неповторної та віддільної сутності.