Екзистенційна психологія – могутній та надзвичайно цікавий напрямок осягнення сутності людського буття, що сформувався на перетині психології та філософії. Потужна філософсько-психологічна система опису сутності людського буття та відповідні консультативні техніки мають обґрунтовані наукові засади, які відображають можливість надати особистості якісно нове розуміння сутності людського буття, модифікувати себе як особистість, а не просто вирішити окремі, часткові проблеми в процесі консультування.
В основі екзистенційної психології лежить ряд основних понять. Наприклад, почуття провини, інтенційності, турботи та любові, тощо.
Провина
Почуття тривоги зростає, коли ми стоїмо перед проблемою реалізації наших можливостей. У разі, коли ми заперечуємо самі можливості, коли в нас не виходить правильно розпізнавати потреби близьких нам людей або коли ми нехтуємо нашою залежністю від навколишнього світу, наростає відчуття провини. Термін «провина», як і термін «тривога», вживається Меєм при описі буття-в-світі. У цьому сенсі поняття, описувані цими термінами, можна вважати поняттями отнологічними, тобто такими, що відносяться до природи буття, а не до почуттів, які виникають в особливих ситуаціях або в результаті певних вчинків.
Мей виділяв три типи онтологічної провини, кожен з яких відповідає одному з образів буття-в-світі: Umwelt, Mitwelt і Eigenwelt.
Тип провини, відповідний Umwelt, корениться в недостатньому усвідомленні нашого буття-в-світі. Чим далі цивілізація просувається по шляху науково-технічного прогресу, тим далі ми йдемо від природи, тобто від Umwelt. Це відчуження призводить до почуття онтологічної провини першого типу, що переважає в «розвинених» суспільствах. Мей називав почуття провини цього типу провиною через розмежування – розмежування людини і природи, що почасти нагадує «людську дилему» Еріха Фромма.
Другий тип провини відбувається з нашої неспроможності правильно розуміти світ інших людей (Mitwelt). Ми бачимо інших людей тільки своїми власними очима і ніколи не можемо абсолютно точно визначити, що ж їм все-таки потрібно. Своєю оцінкою ми здійснюємо насильство над їхньою особистістю. Оскільки ми не можемо безпомилково передбачити потреби оточуючих, ми відчуваємо неспроможність у відносинах з ними. Це призводить до глибокого почуття провини, яку відчувають по відношенню до всіх.
Третій тип онтологічної провини пов’язаний із запереченням нами своїх можливостей, а також з невдачами на шляху їх реалізації. Іншими словами, цей вид почуття провини заснований на відносинах з власним «я» (Eigenwelt). Цей тип також універсальний, тому що ніхто з нас не може реалізувати всі свої можливості повністю. Він нагадує концепцію А. Маслоу про розвиток в людині комплексу невдахи, або боязні досягти успіху.
Інтенційність
Здатність робити вибір передбачає наявність певної структури, на основі якої цей вибір здійснюється. Структура, в якій ми осмислюємо свій минулий досвід і відповідно уявляємо собі майбутнє, називається інтенціоністю.
Поняття інтенційності як спрямованості свідомості на конкретний предмет ввів до наукового обігу Едмунд Гуссерль.
Тлумачення, запропоноване Р. Меєм, враховує не тільки відрефлексовані дані досвіду, а й всі акти несвідомої орієнтації особистості на об’єкт. Поза цією структурою неможливий ні вибір, ні його подальша реалізація. Вчинок має на увазі інтенційність, інтенційність має на увазі вчинок. Мей використовував це поняття, щоб перекинути міст через прірву між суб’єктом і об’єктом ((https://psylib.org.ua/books/meyro02/index.htm).
Турбота і любов
Турбота – це стан, «при якому щось має значення». ◦ Турбота і любов – не одне і те ж, однак перше тягне за собою друге. Любити – значить піклуватися, бачити і приймати неповторну особистість іншої людини. Коли немає турботи, не може бути і любові – може бути одна лише порожня сентиментальність або сексуальний потяг, який швидко минає. Турбота також є джерелом волі. Воля – це «здатність організувати своє Я таким чином, щоб мало місце рух в певному напрямку або до певної мети».
Р.Мей виділяв чотири види любові:
1) секс, який є фізіологічною функцією;
2) ерос, який прагне до тривалого союзу з коханою людиною;
3) філія – дружба, яка не має вираженої сексуальної спрямованості;
4) агапе, або альтруїстична любов, яка натомість нічого не вимагає.
Здорові відносини дорослих людей об’єднують в собі всі 4 типи любові. Але шлях до такої справжньої любові далеко не простий. Для неї потрібна особлива якість зрілості – впевненість в собі і здатність розкрити себе. «Вона вимагає одночасно ніжності, прийняття і утвердження особистості іншої людини, звільнення від почуття суперництва, іноді – відмови від себе в ім’я інтересів коханого, а також таких старовинних чеснот як милосердя і здатність прощати» (https://psylib.org.ua/books/meyro02/index.htm).
Свобода і воля
Для об’єднання 4 видів любові необхідно також стверджувати свою свободу і протистояти своїй долі. Свобода приходить до людини, коли вона протистоїть своїй долі і розуміє, що смерть або небуття можливі в будь-який момент.
Існує свобода дії і свобода буття. Перша називається екзистенціальною, друга – сутнісною свободою.
Екзистенційна свобода – свобода діяти відповідно до власного вибору; вона є в багатьох.
Сутнісна свобода – це внутрішня свобода людини, навіть якщо фізично вона знаходиться в полоні.
Доля – це структура з обмежень і здібностей, які представляють собою «дані» нашого життя (А Ленгле )..
Доля – це «будова Всесвіту, що проявляє себе в будові кожного з нас». Поняття долі та свободи є не взаємовиключними, а такими, що доповнюють одне одного, вони породжують одне одного. Кидаючи виклик долі, ми знаходимо свободу.
Висновки
Отже, працюючи з клієнтами в руслі екзистенційної психотерапії пропрацьовуються основні поняття провини, тривоги, турботи і любові, сприяння досягненню свободи та інтенційності. Комплексна робота з клієнтом в руслі екзистенційної терапії дозволяє йому суттєво покращити своє життя та сприяти народженню нової, більш високоорганізованої особистості.