В житті кожної людини гостро стоїть питання залежності чи незалежності від оточуючого світу. Це питання походить від дитинства і зберігає вагу протягом всього життя. Вирішення цього питання обумовлює результативність людини у житті, роботі, самореалізації та стосунках. Чому? Тому що успішність особистості зажди базується на процесі її психологічної сепарації, спроможності самостійно визначати життєві цілі та пріоритети, їх досягати не залежно від думки оточуючи людей.
Для чого людині сепарація?
Сепарація людині важлива, адже саме це явище засвідчує про процес дорослішання та набуття зрілості. Людина, яка не має незалежності, не пройшла процес відокремлення від батьків і від значимих людей в подальшому житті – завжди залежна. Вона чекає схвалення, вона орієнтується на думку інших людей, вона не спроможна бути самостійною і потребує «господаря». В такій позиції криються безліч проблем сучасних людей – від неможливості прожити без стосунків до неможливості віднайти роботу і нести відповідальність за свої вчинки.
До екзистенції через сепарацію
Стан екзистенції, внутрішньої єдності набувається особистістю у процесі подолання «екзистенційних труднощів» – через усвідомлення та прийняття страху самотності, неспроможності реалізуватися у стосунках, але і можливості бути самодостатнім, через розрив стосунків та обмежень, що втратили свою актуальність. Лише приймаючи стан самотності як можливість бути на самоті по-продуктивному, а не відірваність від соціального світу людина стає спроможної до розуміння і прийняття стану екзистенції. Лише розриваючи стосунки, що стали дисфункціональними для людини, вона набуває єдності зі своєю персоною, стає наповненою життям, адже прислухається до своїх глибинних прагнень, внутрішнього голосу, діалогу з самим собою. Фактично, мова йде про вирішення базового конфлікту залежності-незалежності, спроможності перебувати у функціональних зв’язках із соціумом, а не залежати повністю від оточення. Оптимальне вирішення даного конфлікту передбачає можливість сепарації особистості від соціальних контактів, але і припускає її можливість активно включатися у соціальні стосунки, не боятися «розчинитися» у стосунках, не втрачаючи самодостатність. Вагомим аспектом вирішення даного конфлікту виступає осягнення нової ролі у батьківсько-дитячих стосунках, коли при народженні дитини мати повинна пройти певні етапи сепарації від дитини для психологічного комфорту як матері, так і дитини. Стан сепарації та збереження функціональних зв’язків у батьківсько-дитячих стосунках важливий і в дорослому віці. Досліджувані в межах виокремлення даного дослідження зазначали, що не могли відокремитися від дітей в їх дорослому віці, коли болісно переживали від’їзд дорослих дітей і почували себе спустошеними без дітей. Дана тенденція доводиться і в дослідженні Nelson, S. K., Kushlev, K., English, T., Dunn, E. W., Lyubomirsky, S. , де оптимальна емоційна взаємодія дитини з батьками розглядається як чинник формування зрілої емоційної сфери особситсоті, її спроможності як до включення у стосунки, так і до сепарації в стосунках.
Висновки
По-суті, закономірність відображає базове протиріччя процесу осягнення екзистенції, де через прийняття самотності, страждання та ізоляції особистість набуває самодостатності, спроможності відчувати потік екзистенції. Саме на цьому я завжди успішно акцентую увагу у своїх сесіях, коли клієнт через прийняття себе і розвиток можливості бути на самоті набуває ознак самодостатності. Клієнти, які цього досягають у взаємодії зі мною, стають самодостатніми і успішними, проте, при цьому, спроможними до успішних стосунків.